Не дивлячись на бідність, мати намагалася дати своєму старшому сину хорошу освіту. Вона сподівалася, що він з часом допоможе своєму брату. Грошей не вистачало, і вже з восьми років маленький Іван пішов на роботу службовцем до канцелярії. Він переписував службові папери, в яких нічого не розумів.
Важка життєва смуга закінчилась, коли після смерті далекого родича мати отримала у спадок певну суму грошей, і всі змогли переїхати до Петербурга. Тут Івану знову прийшлось працювати: він влаштувався дрібним чиновником у Казенну палату з невеличкою платнею. Зауважимо, що хлопцю було лише тринадцять років. Проте у Петербурзі відкривалися нові можливості для літературної діяльності, якою він займався з дитячих років. Невдовзі він написав свій першій твір – комічну оперу «Кофейница». Потім з’явилось ще декілька драматичних творів.
Зібравши трохи грошей, Крилов іде зі служби, щоб повністю зайнятися творчістю. Він пише статті, вірші для різних журналів, а потім видає свій власний журнал «Почта духов», один з перших сатиричних журналів в Росії. Нарешті двадцятирічний Крилов стає відомим літератором.
Успіх надихнув Крилова на видання інших журналів: «Зритель» та «Санкт-Петербургский Меркурий». Сатира Крилова була спрямована на пороки сучасного суспільства, хоча він сам ніколи не говорив про це прямо.
Імператриця Катерина ІІ не стерпіла вільнодумства: журнали незабаром були закриті, в типографіях був обшук. Крім того, за Криловим було встановлено таємний поліцейський нагляд. Він вимушений на деякий час виїхати з Петербурга.
Спочатку він поїхав до Москви. Почав шукати якийсь заробіток і знайшов його у карточній грі. Крилов попав у поліцейський реєстр завзятих карточних гравців. Він був змушений у 1795 році залишити Москву. Письменник скитався по країні, заробляв де прийдеться. Побував у Тамбові, Саратові, Нижньому Новгороді, на Україні. Але це все марно не пройшло. Крилов краще пізнав життя. Знайомився з різними людьми, багато займався самоосвітою, вивчав різні мови, навчився грати на скрипці.
Зрештою йому повезло: він влаштувався секретарем до князя Голіцина. Для кріпосного театру Голіцина Крилов написав декілька п’єс. В цей час на престол зійшов вже Олександр І. Цензура трохи пом’якшала. Крилов пише п’єси, які ставляться на великих сценах.
Саме в цей час письменник перестає писати драматичні твори і починає писати байки. Слава Івана Крилова стає всенародною. Саме тоді і створився образ «дідуся Крилова», який до цих пір зберігається у свідомості його читачів.
Хоча Пушкін, наприклад, вважав Крилова одним з самих визначних ліричних поетів свого часу.
У 1812 році життя Крилова ввійшло у спокійне русло. Він посів місце бібліотекаря Імператорської публічної бібліотеки. Там він працював майже до самої смерті. Він товаришував з А.С. Пушкіним, В.А. Жуковським, А. Дельвігом.
Крилов був обраний дійсним членом Російської Академії наук (1841), почесним членом Петербурзького університету (1829), був нагороджений золотою медаллю за літературні заслуги і отримав багато інших орденів, почестей і подарунків від царської сім’ї. В 1830 році, після виходу у світ 40-тисячним тиражем восьмитомника байок Крилова, Миколай I подвоїв йому пенсію і дав чин статського радника.
Крилова можна було побачити майже на всіх визначних заходах петербурзького світу. Він не просто відпочивав і розважався. Пильний погляд письменника усюди помічав безглуздя і парадокси суспільства, які потім відтворювались в його байках.
В 1841 році Крилов пішов у відставку. В 1844 році він помер. Поховано його в Олександрійсько-Невській лаврі.
Більш детальніше про життя Крилова на Україні можна прочитати на сайті:
You can do it, too! Sign up for free now at https://www.jimdo.com