Бібліотечна Звягельщина

 Поль-Марі Верлен народив­ся 30 березня 1844 року в місті Мец у сім'ї військового інже­нера. Після відставки батька родина переїхала до Парижа, де минули шкіль­ні роки майбутнього поета.

У 1862 році він закінчив ліцей і вступив до юридичного факультету університету. Але за­хоплення юриспруденцією швидко минуло, до того ж матеріальний стан родини з виходом батька у відставку похитнувся, і в 1864 році Поль влаштувався дрібним службовцем до стра­хового товариства, потім до мерії одного з па­ризьких районів, згодом до міської ратуші.

Вірші почав писати ще у шкільні роки. Один із них — «Смерть» у 1858 році надіслав Вік­тору Гюго, класику французької літератури. У 1863 році вперше було надруковано сонет Верлена «Пан Прюдом», який свідчив про його захоплення групою «Парнас». У другій поло­вині 60-х років він приєднався до цього об'єд­нання. Поет цікавиться риторикою, вивчає іноземні мови, читає Ш.-О. Сент-Бева, Ш. Бод­лера, Т. Банвіля, відвідує літературні салони. Велике враження на нього справив Л. де Ліль, навколо якого гуртувалися молоді письменники, що видавали збірник «Сучасний Парнас», де друкувався і Верлен. Однак поет шукав влас­ного шляху, відмінного від об'єк­тивістської поезії «парнасців». Книга «Квіти зла» Ш. Бодлера дала поштовх до розвитку імпре­сіоністичних вражень, симво­лістських образів. Верлен прагне до втілення в поезії порухів душі, відтворення ліричних на­строїв і переживань.

    У 60-х роках виходять збірки «Сатурнічні поезії» (1866) і «Ви­шукані свята» (1868). Вони позна­чили новий крок у розвитку лі­тератури, відкривши шлях до символізму. Схвальні відгуки на збірки дали А. Франс і В. Гюго, відзначивши своєрідність молодого та­ланту, «не схожого на своїх сучасників». Од­нак широка публіка не зрозуміла віршів Верлена, і тривалий час популярність обминала його. Наприкінці червня 1869 року поет позна­йомився зі своєю майбутньою дружиною Ма­тильдою Моте, а 1870 року одружився з нею, мріючи про сімейний затишок. До збірки «Доб­ра пісня» (1870) увійшли твори, які він при­святив своїй дружині. Однак надії на щасливе подружнє життя не справдилися.

    Після 18 березня 1871 року Верлен приєднався до Комуни, брав участь у роботі бюро комунарської преси в революцій­ному уряді. У своїх «Сповідях» він писав: «Я все ж з самого початку любив цю революцію, яка була мирною і якій небезпечно близькою була приказка: «Якщо хочеш мати мир, готуй­ся до війни». У лютому 1871 року поет одер­жав листа з маленького провінційного містечка Шарлевіль від тоді ще не знаного вісімнадцятирічного Артюра Рембо з кіль­кома його віршами. Сила, з якою вони були написані, викликала у Верлена захоплення, і у листі-відповіді він запросив юнака до Па­рижа. Познайомившись, вони заприятелюва­ли, і Верлен, попри вікову різницю, незаба­ром підпав під вплив сильної натури Рембо.

У 1872 році, рятуючись від переслідувань за участь у Паризькій комуні, він покинув домівку, дружину, дитину і подався разом із другом у мандри — до Англії, Бельгії. Блу­каючи по країнах Європи, Верлен і Рембо шукали — разом і окремо — своє місце в мистецтві.