«Новий солодкий стиль» так назвали сучасники вірші, які писали поети Флоренції та Болоньї у кінці XIII ст. Поети «нового солодкого стилю» писали вірші складні і суворі, за словом «кохання» у них стояла ціла філософія. Гвініцеллі вважав любов тотожною містичному пізнанню, яке підносить людину над реальністю, а поета філософом і закоханим. Філософія кохання, розробле­на поетами «нового солодкого стилю», вплинула на всю європейську поезію від Петрарки до Блока.

Відомо, що Данте брав участь у війнах, які спалахували між Флорентійською республікою та її сусідами. Коли Данте було тридцять років, почалася його політична діяльність. Він обіймав різні посади в органах міського самоврядування. Але фінал кар'єри Данте-політика трагічний. Після розколу єдиної партії гвельфів, противників монархії, владу у Флоренції захопили «чорні гвельфи». Вони жорстоко переслідували «білих гвельфів», до яких примкнув Данте. Данте був приречений на вигнання. У 1301 р. він мусив тікати з Флоренції, зазнав поневірянь, залежності від примх покровителів, яка була нестерпна для його самолюбства. Він жив у багатьох італійських містах і замках, побував у Вероні, а потім оселився у Ровенні, де по­мер і похований. У вигнанні Данте визнав марність будь-якої політичної боротьби і виголосив славнозвісне: «Я сам собі партія!»

Приблизно 1307 р. Данте почав писати свою «Божественну комедію». Вона була задумана автором як небувалий за своєю грандіозністю надгробний пам'ятник коханій жінці Беатріче, яка померла молодою майже двадцять років тому.

   Перший раз Данте зустрів Беатріче на вулиці Флоренції, коли йому було дев'ять років, а їй і того менше. З присвячених Беатріче сонетів Данте уклав ліричну сповідь — збірку «Нове життя» (1292), де вірші супроводжуються розгорнути­ми прозаїчними поясненнями та описами обставин їх написання. Після смерті Беатріче Данте відчув потяг до занять філософією, він відвідував лекції і диспути на філософські теми у монастирських школах. Пізніше він одружився з дівчиною з багатої флорентійської родини Джеммою Донаті (волею батька він був зару­чений ще в ранньому дитинстві). Джемма народила Данте чотирьох дітей (двох синів і двох дочок), але в жодному своєму творі поет про дружину не згадує.

Данте назвав свій твір просто «Комедія». Так у середні віки називали будь-який драматичний твір на теми Священного Писання. Дія в «Комедії» розвивається від поганого до доброго, від «Пекла» до «Раю» (якби було навпаки, це була б трагедія). Проте це зовсім не драма, а пронизана ліризмом оповідь, жанр якої визначив сам автор у двадцять п'ятій пісні «Раю» священна поема.

«Комедія» написана у віршах, строфіка її знамениті терцини (строфа тут складається з трьох рядків). У «Комедії» сто пісень: «Пекло» — 34, «Чистилище» — 33, «Рай» —33.

Алегорична цифра «3», що втілює божественну триєдиність, — свідомий за­дум поета, «3» вважалося найдовершенішим із чисел, бо має початок, сере­дину і кінець. Отож і в архітектоніці «Комедії» число «три» визначальне: в поемі три частини, що відповідають трьом потойбічним царствам, у кожному царстві дев'ять відділень, на початку «Комедії» Данте переслідують три звіра, у Люцифера три обличчя, у потойбічному місті Діте три фурії, в Раю зустрічаються три святі жінки, Беатріче носить три кольори вбрання.

Поема відіграла виключну роль у становленні італійської літературної мови, засновником якої вважається Данте. Він користується рідною флорентійською говіркою з усіма її відтінками. Тут і елементи книжності, і жива вулична мова, і архаїка, і діалектизми — все це злито в монолітну цілісність.

У «Комедії» Данте втілено весь Всесвіт, від підземних надр потойбіччя до космогонічних сфер зоряного неба. Центр Всесвіту земля, відповідно до вчення Птоломея нерухома і кулеподібна. Довкола неї концентричні небесні сфери: сфера Місяця, Меркурія, Венери, Сонця, Марса, Юпітера, Сатурна. Над небом Сатур­на восьме небо нерухомих зірок. Дев'яте небо це рухома кришталева сфера, де живуть янголи. Над нею Емпірей, монастир Божества. Люцифера (Сатану), який повстав проти Бога, було скинуто з дев'ятого неба. Простромивши Землю, він упав у вирву, в самий центр Землі і Всесвіту. Ця прірва і є Пекло. При падінні Люцифера земна кора випнулася Голгофою, а на протилежному боці виросла велика гора, навколо якої закипіли хвилі світового океану. Ця гора-острів Чистилище. У Чистилищі душі спокутують гріхи і переходять до Раю. На зеленій вершині гори виник чудесний куточок Земний Рай. Бог поселив там перших людей Адама і Єву. За непослух їх було вигнано з Раю. Після смерті вони не потрапили ні до Раю, ні до Чистилища, а опинилися в першому колі Пекла Лімб, де душі не мучаться, а знемагають.

Данте робить небувалу в поезії спробу охопити увесь світ однією схемою, пока­зати кожній людині моральну сходинку, на якій вона стоїть поміж небом і Пеклом, подібно до того, як кожне сузір'я займає своє споконвічне місце у Всесвіті.

Про те, що відбувається у Пеклі, Чистилищі і Раю, весною 1300 р. Данте розповів як очевидець. У віці тридцяти п'яти років, на півдорозі людського земного шляху, він відвідав усі три загробні царства.

Оповідь починається з того, що герой-автор опинився в непрохідному лісі й ледь не заблукав, якби його не врятувала кохана. Беатріче спустилася з Емпірея у Лімб і попросила давньоримського поета Вергілія допомогти Данте. Вергілій зустрів Данте і повів його за собою. Подорож потойбічним починається колами Пекла. Тут торжествує вища справедливість. Всюди мученики, всюди муки. Данте поважає вище правосуддя, яке прирікає грішників на муки в підземеллі, але як гуманіст ча­сом не може погодитися з жорстокістю вироку, якщо в Пеклі опинилися душі людей достойних або нещасних. Іноді від співчуття він плаче. А зустрівшись із душами Франчески та Паоло, Данте втрачає свідомість. Серед багатьох історій, які Данте чує від грішників і праведників, історія Паоло і Франчески — одна з найзворушливіших (п'ята пісня «Пекла»).

В оцінці гріхів Данте наслідує грецького філософа Арістотеля: у першо­му — п'ятому колах мучаться душі грішників за надмірні бажання, а в шосто­му — дев'ятому страждають душі ґвалтівників, брехунів і зрадників. За залізними стінами диявольського міста Діта у шостому колі караються єретики, серед них відомі політичні діячі Флоренції XIII ст. У сьомому колі, яке відділяє від шостого глибока прірва, караються богохульники і самогубці. Тирани і вбивці варяться в кип'ятку під наглядом кентаврів. У восьмому колі караються спокусники, брехливі пророки, хабарники, лицеміри, злодії, фальшивомонетники, підлесники і наклеп­ники. Серед них Данте помістив засновника Ісламу Магомета, багатьох римських пап і монахів, історичних діячів і навіть літературні персонажі. У центрі Пекла Данте бачить вмерзлого в кригу Люцифера, у якого три пащі. З кожної стирчать тіла найбільших в історії зрадників — Іуди Іскаріота, який продав владі Христа, а також убивць Юлія Цезаря Брута і Кассія {Данте помістив убивць Цезаря поряд з Іудою, тому що вбачав у Римській імперії єдину силу, яка могла б покласти край безкінечним міжусобицям в його рідній Італії.)

Самого Арістотеля разом із тими, хто жив до пришестя Христа, Данте помістив у Лімбі. Душі Гомера, Горація, Овідія, Платона, Демокріта, Сенеки сумно прогулю­ються зеленим лугом за високими мурами у вічній півтемряві, бо вони позбавлені світла істинної віри.

З трьох частин «Комедії» найбільшої слави і любові читачів зажило живописне «Пекло».

Нарешті Данте і Вергілій знаходять вузький прохід, що веде до Чистилища. Тут свіже повітря, морський простір, на небі зірки, яскраві, як великі сапфіри.

У Чистилищі Данте зустрічає поетів, трубадурів, музикантів, свого друга поета-сатирика Форезе Донатті і навіть поета Гвідо Гвініцеллі, якого він називає своїм батьком. Колорит Чистилища незрівнянно м'якший і спокійніший, ніж у Пеклі, але і тут Данте буває різким у своїх оцінках тих, хто, користуючись своїм високим становищем, жив недостойно. Політичні діячі, правителі міст, навіть Римський Папа носять на своєму чолі літеру Г (гріх). Данте думає про свою нещасну батьківщину, в гнівних словах поета відчувається гіркота флорентійського громадянина, позбав­леного вітчизни.

Щоб дійти до земного Раю, Данте мусив пройти крізь стіну вогню. Але він зля­кався, і Вергілій спонукає його, нагадавши, що за вогняною стіною на них-чекає Беатріче. Перед дверима Раю Вергілій надовго замовкає, а потім взагалі зникає (за життя він був язичником, душі його в Рай дороги немає). Данте почуває себе осиротілим, але поряд з ним знову опиняється Беатріче. Слідом за нею Данте пере­ходить від планети до планети, спілкується у Раю з душами праведників і янголами, хоч нерідко повертається думками до грішної Землі. Навіть тут, описуючи захоплю­ючу ідилію Раю, поет продовжує таврувати розбещений і продажний папський двір та недостойних можновладців, що звучить досить різкими акордами у цій уявній гармонії сфер.

Але насамперед виступає тут ідея торжествуючої та облагороджуючої Любові, втілена у Беатріче. Владою самодержавного поетичного генія Данте підносить свою Беатріче в сан святої і садовить її, осяяну славою, десь недалеко від верховного Божества.

Мета мандрівки досягнута, з глибин Пекла поет піднявся до вінця світобудови, у царство Божественної Любові.

Мандри Данте це алегоричне зображення шляху до спасіння всього людства, яке, незважаючи на гріхопадіння, на все зло і мерзоти, що творилися і творяться на Землі, також врятоване силою Божественної Любові.

Духовна сила творіння Данте притягувала до нього погляди читачів упродовж століть. І сьогодні «Божественна комедія» сприймається як правдива розповідь про людину і світ.

«Божественна комедія» Данте, мов крутий вододіл, раз і назавжди розмежувала два великі потоки Середні віки і Новий час, але, як кожна гірська вершина, вона водночас пов'язала дві культури, які, на перший погляд, розділяє. З Данте кінчається творча теологія наука про християнського Бога і починається гуманізм наука про божественність земного.


Удовиченко, Лариса. Енциклопедія-довідник зі світової літератури / За заг. ред. Н.М. Кадоб'янської. - К. : Видав. дім "Освіта", 2012. - 144 с.