Геніально обдарований письменник, просвітитель Франсуа Марі Аруе, відомий під псевдонімом Вольтер (1694—1778) поставив свою літературну творчість і пуб­ліцистику на службу одній меті — викриттю монархічного деспотизму, аристокра­тичного свавілля і церковної нетолерантності, які, на його думку, суперечили «при­родному розуму».

Наділений блискучим розумом та рідкісною письменницькою багатогранністю, він був одночасно поетом, драматургом, романістом, сатириком, публіцистом, істо­риком та філософом. Геніальний популяризатор, він ввів до розумового вжитку Франції та інших європейських країн величезну кількість ідей, які саме від нього отримали поширення і розвиток, хоча досить часто він особисто не був їхнім твор­цем. Він наклав відбиток своєї думки на увесь просвітницький рух XVIII століття, яке недаремно досить часто називають «віком Вольтера».

Життя Шиллера припадає на час, коли роздрібнена внаслідок тридцятирічної війни на 365 князівств Німеччина стогнала під тягарем деспотизму, а знесилений народ ще не був здатним ні на яку політичну активність. Проте саме в цей період в Німеччині виникає широкий літературний рух, відомий під назвою «Буря і натиск»,— рух, сутністю якого був пристрасний протест передової німецької молоді проти мерзенності та  застою в політичному житті країни, проти князівської тиранії, феодальної моралі й приниження людської особистості. Це справедливі обурення, цей гнів знайшли найкращий вияв саме у творах молодого Шиллера, поета, чий життєвий шлях був тяжким і передчасно звів його в могилу.

Серед визначних поетів французького символізму чи не найтрагічнішою є постать Артюра Рембо. На мить увірвався він у літературу (почав писати ще в школі, та назавжди полишив поезію вже в двадцятиріч­ному віці), але його творчість, гарячкова і від­чайдушна, трагічна і енергійна, схвилювала су­часників і нащадків. «Ангелом і демоном» назвав письменника Поль Верлен, захоплюю­чись «стрімким польотом його поетичної фан­тазії, яка ширяла в різних, подекуди супереч­ливих, сферах людського духу». Сам Рембо вважав себе бунтівником, бо спромігся підня­тися над своєю епохою і зазирнути «в неба­чені глибини особистого світу, з яким ніколи не може бути згоди, як і з людством».

Оскар Уайльд пізнав верши­ну слави і безодню падіння. У своєму житті та твор­чості він любив контрасти, завжди балансував між ви­тонченим, піднесеним і скандальним, реальним та уяв­ним. Сучасники не пробачили йому яскравої індивідуальності, оригінальності мислення, критики загальноприйнятих правил. Але, як зазначав ми­тець, без "постійної бороть­би з юрбою не було б ні моїх творів, ні моїх ідей".

Михайло Юрійович Лермонтов, великий російський поет, прозаїк і драматург, наро­дився у Москві, в дворянській сім'ї. Дитинст­во поета пройшло в Тарханах — маєтку його бабусі в Пензенській губернії.

У 1828 році Лермонтова віддали у Благо­родний пансіон при Московському універ­ситеті, а в 1830 році він став студентом Мос­ковського університету. Проте незабаром він змушений був покинути навчання і вступити у Петербурзьку школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів. У 1837 році за гнівні, спрямовані проти правля­чих кіл миколаївської Росії вірші на смерть Пушкіна його вислали на Кавказ.

За словами І. Франка, Пантелеймон Куліш — це «перворядна звізда в нашому письменстві», «один з кори­феїв нашої літератури». Разом із Т. Шевченком і М. Костомаровим він склав славетну наддніпрянську «трійцю» 40—60-х років, яка заклала підвалини новочасного українсь­кого народно-патріотичного руху. Зазначивши, що вони «роз­почали нову добу українського літературного і загалом духо­вого розвою», І. Франко назвав «самородного генія» Шевченка «появою занадто одиничною, незвичайною серед української суспільності», а саме Куліша — «першим... справді націо­нальним писателем українським, т. є. писателем, котрий ста­рався по змозі своїх сил відповісти потребам своєї суспіль­ності, зобразити її погляди... і йти поряд з її розвоєм націо­нальним і суспільним». За Маланюком, нова українська література мала «двоєдине джерело» й двох фунда­торів — Шевченка («вибух національного підсвідомого») і Куліша — «перше (в добі Відродження) напруження національ­ного інтелекту».

Мало есть имен более из­вестных миру, чем имя Дюма-отца. Сразу после выхода его книги читали в разных странах мира и продолжают читать до сих пор. Великий фран­цузский писатель Виктор Гюго сказал о своем зна­менитом современнике: «В наш век никто не пользовался такой популярностью, как Алек­сандр Дюма; его успех — больше чем успех, — это триумф. Его слава гремит подобно трубным звукам фанфар. Александр Дюма не только имя французское, но и европейское; более того — это имя мировое». В этом суждении нет ничего пре­увеличенного, неискреннего, недостоверного.

Александр Дюма, будущий автор знаменитых «Трех мушкетеров», родился в небольшом горо­де Виллер-Котре в доме на улице Лормелэ в се­мье генерала Тома Дюма и дочери трактирщика Марии Лабурэ.

Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 року в Ок-Парке, невеличкому, чистенькому містечку, поруч з Чика­го — найбільшим торгово-промисловим центром Середнього Заходу. Майбутній письменник ріс у культурній, забезпеченій ро­дині, і батьки, кожен по-своєму, намагалися спрямувати його ін­тереси. Батько — лікар за професією й етнограф-аматор за упо­добаннями — захоплювався полюванням, брав з собою Ерні в ліси, водив його в індіанські селища, намагався привчити сина спостерігати природу, звірів, птахів, придивлятися до незвичай­ного життя індіанців. Мати — аматорка музики й живопису, яка навчалася співу й дебютувала у нью-йоркській філармонії, тут, у своєму містечку, змушена була задовольнятися викладан­ням музики, співом у церковному хорі, а сина прагнула навчити грі на віолончелі. Музиканта з Ерні не вийшло, але любов до гар­ної музики та картин залишилася у Хемінгуея на все життя.

Литературный взлет И. Бабеля был настолько стреми­тельным, что самые известные критики пророчили ему блестящее будущее. Однако будущее у писателя оказалось трагическим.

В двадцатые годы он на­писал свои лучшие произ­ведения — «Конармию» и «Одесские рассказы», ко­торые критики сравнивали с лучшими образцами европейской литературы и говорили, что они «острые, как спирт, и цветистые, как драгоценные камни». А все потому, что он описывал жизнь не придуманную, а такую, какой она была на самом деле, со всеми ее слож­ностями и противоречиями. Кто-то находит в его произведениях революционную романтику, и она там действительно присутствует, но эта романти­ка пугает, потому что она замешана на жестокос­ти и насилии. Писатель не мог скрыть, насколь­ко ошеломила его та реальность, с которой ему пришлось столкнуться, и которая оказалась в пол­ном противоречии с его жизненным и культур­ным опытом.

Ім'я Олени Пчілки по праву займає почесне місце в одному ряду з такими українськими Берегинями, як Роксолана, Мару­ся Чурай, Леся Українка...

Народилася Ольга Петрівна Косач-Драгоманова у місті Га­дячі   на   Полтавщині.   Батько,   Петро   Якимович   Драгоманов («драгоман»  з грецької означає  «перекладач»), був нащадком грека-перекладача   при   канцелярії   гетьмана   Богдана   Хмель­ницького. Любив літературу, сам писав вірші й оповідання і цю любов до слова прагнув прищепити своїм дітям. У сім'ї любили розказувати напам'ять вірші і навіть прозові уривки.

На долю А. Ахматової у російській літературі випала особ­лива місія. Вустами Ахматової заговорила, розправивши могутні крила, російська жіноча поезія. Видатні сучасниці по­етеси зазначали, що у своїй творчості вона дала «цілу книгу жіночої душі», висловила головні її суперечності, «яким стіль­ки років не було виходу...» В особі Ахматової російська «жіно­ча» поезія дорівнялася до «чоловічої», скасувавши давні упередження, згідно з якими аналогічні явища у російській літературі XIX ст. здебільшого зверхньо оцінювалися хіба що як розваги освічених дам. Не випадково критика майже відра­зу відвела Ахматовій місце поруч з О. Блоком. Та й сам Блок з великою повагою вирізняв її на тлі багатої творчими особистос­тями «Срібної доби». Він і книжки свої надписував їй як рівний - рівній: «Блок  - Ахматовій».

Олександр Сергійович Пушкін — великий російський національний поет, прозаїк, дра­матург. Його творчість стала втіленням волелюбства, патріотизму і могутніх творчих сил російського народу.

Геній Пушкіна стоїть біля джерел росій­ської літератури XIX століття. Його творче життя починається у роки національно-патріотичного піднесення, викликаного війною 1812 року.

Англійський письменник, публіцист і журналіст Артур Ігнатіус Конан Дойл народився 22 травня 1859 року в столиці Шотлан­дії Единбурзі на Пікарді-плейс в сім'ї художника й архітектора. Його батько Чарльз Алтамонт Дойл одружився з Мері Фолі в 1855 році. Мері Дойл мала пристрасть до книжок і була голо­вним оповідачем у сім'ї, і згодом Артур дуже зворушливо згадував про неї. На жаль, батько Артура був хронічним алкоголіком, і тому сім'я іноді бідувала, хоча він і був, за словами свого сина, дуже талановитим художником. У дитинстві Артур багато читав, мав різнобічні інтереси. Його улюбленим автором був Майн Рід, а улюбленою книжкою — «Мисливці за скальпами».

Оноре де Бальзак наро­дився 20 травня 1799 р. у м. Тур. Його дід був хлібо­робом і мав прізвище Баль­са. Батько, ставши чинов­ником, надав прізвищу ари­стократичного звучання — Бальзак.

З 1807 по 1813 р. хлоп­чик навчався у Вандомcькому коледжі, де панували су­ворі звичаї й строга дисцип­ліна. Хоча ці роки письмен­ник згадував не як кращі у своєму житті, але саме тут уперше повною мірою вия­вилася його любов до читан­ня, до чарівного світу книг.

Майже півстоліття Панас Мирний збагачував золотий фонд української культури соціально-психологічними романами, повістями, оповіданнями, працював на відродження українського народу, піднесення його гідності й національної гордості, утвердження й збагачення української мови як мови нації.

    Народився Панас Мирний (Панас Рудченко) 1/13 травня 1849 р. у Якова Григоровича і Тетяни Іванівни Рудченків, в українській родині, де шанували традиції, мову і християнську мораль, дотримувались постів, релігійних свят, українських звичаїв.

Точна дата народження Вільяма Шекспіра невідома. Умовно вважається, що він народився 23 квітня 1564 року. Документальні відомості про життя Шекспіра взагалі вкрай бідні, але завдяки копітким дослідженням десятків поколінь дослідників, основні фак­ти його біографії вимальовуються з достатньою повнотою.

Дитинство Шекспіра проходило в атмосфері матеріального до­статку, патріархальної старовини, постійного спілкування з про­стим людом і природою.

Володимир Набоков був вихідцем зі Східної Європи. Він народився у царській Росії, в Санкт-Петербурзі,  у багатій сім'ї вченого і політика, нащадка татарського князя Набока Мурзи, Володимира Дмитровича Набокова, відомого юриста, одного із лідерів кадетської партії, члена Державної Думи. Батько був англоманом, тому англійську мову його син вивчив раніше, ніж російську.

Микола Васильович Гоголь — геніальний письменник, який однаковою мірою належить двом культурам — російській і українській, і якого можна вважати "українським письмен­ником і класиком російської літератури" (В. Яременко). Ця так звана "загадка Гоголя" стояла і перед самим автором "Вечорів на хуторі біля Диканьки" і "Мертвих душ", "...сам не знаю, яка в мене душа, хохлацька чи російська. Знаю лишень те, що ніяк би не надав переваги ні малоросіянинові перед росіянином, ні росіянинові перед малоросіяни­ном" — зауважив Гоголь в одному з листів до своєї знайомої (1844 p.).

Поля Верлена вважають визнаним майстром імпресіонізму, проте він репрезентував і символізм у французькій пое­зії, хоча завжди заперечував свій зв'язок з сим­волістами. Своєю творчістю він визначив по­дальший розвиток лірики не тільки Франції, а й усієї Європи. У постаті письменника А. Франс убачав «найбільш оригінального, грішного, містичного, найбільш натхненного і справжнього серед сучасних поетів». Попри всі прикрості долі, митець завжди зберігав му­зику у своїй душі, чув звуки, яких ніхто до нього не чув, бачив дивовижні образи, що ство­рювала його уява, втілював у слові найтонші почуття. Верленівський світ надзвичайно мін­ливий і суперечливий у своїх настроях і вра­женнях, але завжди гармонійний і вишуканий.

Життя П. Верлена сповнене злетів і падінь. У ньому було добропорядне існування та ув'яз­нення, захоплення Паризькою комуною і по­шуками Бога, радощі богеми і безпритульне зли­дарювання. Пристрасний і неврівноважений, чутливий і надзвичайно емоційний, він постійно шукав себе у суперечностях долі, виливаючи щастя й біль, тугу і самотність у своїх поезіях.

Шолом-Алейхем — один із найвидатніших і найпопулярніших єврейських письменників-класиків. Твори його перекладено на багато європейських мов. Його по праву називають народним пись­менником, Він багатогранно, барвисто показав життя євреїв у ко­лишній   царській  імперії,   переважно  в  Україні,  з   якою  зв'язаний весь життєвий і творчий шлях письменника.

    Народився   Шолом-Алейхем  (Шолом Рабинович)  2 березня року в м. Переяславі (нині — Переяслав-Хмельиицький).  Київщина  і     Київ, де багато років жив письменник, посідають особливо значне місце в його творчості.

Більшість читачів впевнені, що Іван Андрійович Крилов писав тільки байки.  Він дійсно більше відомий як байкар, але ще  був і чудовим поетом-ліриком, і талановитим драматургом. Роки життя Крилова розділені між двома століттями. Він народився і став відомим письменником ще у XVIIIст., але самий яскравий період його творчості припадає на ХІХ ст., саме коли  почав писати байки.

    Крилов відноситься до тих талановитих людей Росії, які всього в житті досягли самі. Його батько тринадцять років прослужив солдатом в одному з піхотних полків і тільки потім дослужився до офіцера. Андрій Прохорович Крилов служив в Яїцьком містечку в момент Пугачовського повстання. Про нього, навіть, згадує Пушкін у "Истории Пугачевского бунта".  У відставку вийшов в чині капітана, так і не нажив ні багатства, ні зв’язків. Сім’я оселилася у Твері, де батько пішов на державну службу. Але незабаром він помер, і мати залишилась з двома дітьми; молодшому у ту пору було біля року.

«Незвичайна людина»,  або ще — «геніальний поет Шотлан­дії»,—так називав Вальтер Скотт Роберта Бернса, бідного селя­нина, який став видатним художником слова.

Його країна була країною героїчної і трагічної долі: в 1707 році вона після важкої багатовікової боротьби була об'єднана з Англією й відчула на собі її великий вплив. Внаслідок швидкого зростання буржуазних відношень, огороджування та промисло­вого перевороту почали зникати стародавні кланові традиції, від­булося масове озлидніння вільних землеробів та дрібних ремісни­ків. Два повстання проти англійців (1715 та 1745 років) були жорстоко придушені й призвели до ще більшого посилення гніту, податкового та бюрократичного натиску на найбідніше населен­ня. Такою були соціально-політична ситуація, в якій розвивалася творчість Бернса. З ранніх років у його свідомості перепліталися загострене відчуття національної гордості за минуле Шотландії і скорботне відчуття трагізму її теперішнього становища.

Виступав як драматург, романіст, новеліст і критик. Сам Моем називав себе одним із провідних письменників другого розряду. Моем досягнув значної популярності та визнання за притаманну йому майстерність оповідача, правдивість, відточеність літературної форми, заснованої на принципі простоти, дохідливості та милозвучності.

    Моем народився у сім'ї юриста британського посольства у Парижі. Говорити французькою почав раніше, ніж опанував англійську. Він був набагато молодшим за своїх трьох братів і, коли тих відіслали навчатися в Англію, залишався єдиною дитиною в домі батьків, майже ніколи не розлучаючись із матір'ю, до котрої був страшенно прив'язаний.  

У вісім років він осиротів: від туберкульозу померла мати. З її втратою пов'язані найсильніші переживання у житті Моема. Саме в цей час він почав затинатися. Через два роки раптово помер батько. Це трапилося саме в той час, коли в передмісті Парижа був добудований дім, у якому мала замешкувати вся родина. Але родини більше не було. Старші брати навчалися в Кембриджі, готуючись стати юристами, а Віллі відіслали в Англію під опіку дядька — священика Генрі Моема.

Едгар Аллан По написав у царині поезії та художньої прози відносно небагато. Все створене ним можна об'єднати у двох томах: inquarto— вірші, infolio— оповідання. Але під обкладинками цих книг збереться непропор­ційно велика за кількістю шедеврів збірка світового значення і рівня.

Репрезентуючи світовий романтизм, його пізню американську гілку, Едгар По був романтиком у найповнішому сенсі цього слова. Наскрізь ро­мантична не лише його творчість, а й вдача і доля. Типовим для романтика був його літературний портрет, створений далекими від об'єктивності сучас­никами. І, що особливо знаменно, так само романтично написаний його пером уявний автопортрет. В обох випадках вигадане заступає справжнє, фантазія торжествує перемогу над реальністю, карикатура чи ідеалізація замінюють справжній образ.