Бібліотечна Звягельщина

Поет народився 19 березня 1895 р. в сім'ї українського культурного діяча, економіста й етнографа Т. Рильського. Батько походив із заможного польського (насправді полоні­зованого) поміщицького роду, який мав у своїх витоках українську шляхетську родину (один із пращурів Т. Риль­ського був київським міським писарем за часів Б. Хмель­ницького). Людина гуманних, народолюбних переконань, український інтелігент з кола М. Лисенка, М. Старицького, О. Русова та інших діячів Київської Громади 60 — 70-х років користувався щирою пошаною своїх сучасників: І. Франка, М. Коцюбинського та ін. Духовна атмосфера в родині бать­ків, в середовищі його друзів (гімназистом юний Максим жив у Лисенка, потім у Русова) справила глибокий вплив на світоглядне формування майбутнього поета.

Його дитячі роки минули в с.Романівка (на Житомир­щині) — в дружбі з селянськими дітьми і палкому, як він сам писав, замилуванні в природі. У Києві вчився (з третьо­го класу) в приватній гімназії педагога В. П. Науменка, здо­бувши там глибоку гуманітарну освіту. Писати почав рано — перший його вірш був опубликований уже 1907 p., а че­рез три роки побачила світ дебютна збірка «На білих остро­вах» (1910).

З 1915 р. М. Рильський — студент Київського универси­тету, медичного факультету, через два роки продовжить на­вчання на історико - філологічному, але революція, грома­дянська війна змусили його перервати освіту і переїхати на село, де він вчителюватиме у початковій школі; поет пробув в с. Вчорайшому, потім у рідній Романівці аж до осені 1923 р. Правда, і в Києві, вже набувши голосне літературне ім'я, він ще років шість викладатиме мову й літературу в се­редній школі та на одному з робітфаків. У літературних ко­лах М. Рильський належав до групи «неокласиків».

Напружена літературна праця М. Рильського тривала й в наступні роки, хоча політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу свободу й багато в чому деформував тема­тику та ідейний світ його поезії. У роки Великої Вітчизня­ної війни його поезія почала відроджуватися, зазвучала по-новому, справді натхненною мовою («Слово про рідну ма­тір» і багато ін.). У повоєнні десятиліття в житті поета були трагічні часи. Безжально несправедлива критика, відкрите політичне гоніння. Але були й роки високого творчого під­несення, які сам поет назвав добою свого «третього цвітін­ня» — на жаль, останнього, передзимного...

Творче відродження поета припадає на пам'ятну «відли­гу» в житті суспільства, що почалася в середині 50-х років. Поетичні збірки цього останнього періоду в житті М. Риль­ського — «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «В затінку жайворонка» (1961) та ін. — гідно вивершують його творчу біографію, на­че синтезуючи в собі кращі здобутки попередніх етапів.

Це поезія, яка чутливо відгукнулась на нові явища сус­пільної самосвідомості (хоча, як це є в справжньому мистец­тві, не тільки «відгукнулась», а в чомусь і випереджала їх ду­ховно). Ідеї гуманізації, «олюднення», душевного «відігрі­вання» людини й суспільства після доби репресій, повер­нення почуття людяності, краси, добра — ці провідні моти­ви разом із довірливими освідченнями самого автора, з йо­го нелегко набутими філософським досвідом і «пам'яттю серця» створюють чисту, живлющу й надзвичайно гуманну духовну атмосферу «завершальних» книг М. Рильського.

Активність духовного життя М. Рильського проявляється і в його роздумах, часто полемічних, на культурно-мистець­кі теми. Він відстоює мистецтво від замахів новочасних ні­гілістів та технократів (адже «буть додатком до мотора для людини мало, далебі!» — «Діалог, навіяний дискусією про мистецтво»); пише глибокі за задумом сонети про Сікстинську Мадонну та Афродіту Мілоську, ніби завершуючи ни­ми давню «неокласику» поета сьогоднішньою «класикою», заснованою на органічному поєднанні традицій і сучаснос­ті. Прихильник мудрої простоти й органічного саморозвит­ку художньої ідеї в поезії, поет висловив свої погляди на «секрети» творчості у вірші «Поетичне мистецтво», що сприймається як його естетичний заповіт. Заповітом нащад­кам став вірш «Рідна мова», виголошений на IV з'їзді пись­менників України (1959).

Варто також наголосити, що художня система поета, за всієї єдності її загальних стильових принципів демонструє неабияку різноманітність манер і стилістичних розгалужень. М. Рильський — поет миттєвого спалаху, стисло висловле­ної ліричної імпресії (переважно у ранній період творчості); поет медитативний, сказати б, сонетний; майстер побутово-конкретного описового малюнка чи й цілої картини, часто освітленої щирою усмішкою.

   М. Рильський — один із найвидатніших в українській та світовій літературах майстрів художнього перекладу. Бібліо­графія його перекладацьких праць величезна: тут всі роди літератури — поезія, драматургія, проза. Але найбільша увага, зви­чайно, віддавалася поезії з переважно трьох літератур: росій­ської, польської і французької, які він досконало знав і любив.

   Він був головою правління Спілки письменників Укра­їни, обирався депутатом парламенту, очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.

   Помер М.Г. Рильський після тяжкої хвороби 24 липня 1964 року.

    З книги

     Історія української літератури ХХ ст.: У 2-х кн. Кн. І : Перша половина ХХ ст. / За заг. ред. В.Г. Дончика. - К.: Либідь, 1998. - С. 110 - 130.   

Повернутися назад