Бібліотечна Звягельщина

Народився Сергій Єсенін в селі Костянтинове Рязанської губернії (Росія) 1895 року у багатодітній родині. Майбутнього поета віддали на вихован­ня до діда по материнській лінії. Бабуся любила його «з усієї сили», як напише згодом С. Єсенін у своїй автобіографії, роз­повідала йому багато казок, легенд. Дід і дядьки намагалися виробити в ньому якості справжнього чоловіка. Рідні розра­ховували, що після закінчення церковно-приходської школи юнак піде вчитися до Московського учительського інституту, але Сергій обирає шлях поета. З 1912 року він живе у Москві, де спочатку працює прикажчиком у крамниці. У цей час він торує шлях до митців: відвідує літературно-музичний гурток, слухає лекції в Народному університеті, читає класичні літе­ратурні збірки, захоплюється фольклором.

    Спираючись на традиції Пушкіна, Лермонтова, Некрасова, Фета і Тютчева, використовуючи іноді мотиви відомих поетів, Єсенін творить неперевершені ліричні полотна. У типових для російської літератури темах Єсенін знайшов власні слова і барви. Червоний, золотий і синій — три основні кольори, у які залюблений поет, вони видозмінюються. Так, червоний стає багряним, рожевим, горобиновим, малиновим. Синій колір для Єсеніна асоціюється з рідною землею: «Росія... Яке гарне слово... І «роса», і «сила», і «синє» щось...», — роздумує поет. Образ дерева в його віршах набуває символічного значення. У народних повір'ях з деревом пов'язані багато вірувань та уявлень; у віршах Єсеніна оспівані береза, черемха, бузок, горобина, клен. Життя ліричного героя немислиме без зв'язку з природою: разом з весною оновлюється душа поета, разом з осінню приходять сумні думки, напосідає відчуття втраченої молодості, нездійснених мрій і сподівань («Клен ти мій опалий...»). Палітра кольорів змінюється із ходом життя: протистояння старого і нового, небажання миритися з утратою звичного приводить Єсеніна до траурних кольорів. У циклі «Москва кабацька» (1923-24 pp.) домінують чорні, білі, жовті кольори, що сприймаються як символ зла, занепаду, смерті.

    Прагнення відродитися буде відчутним в його поезії ще двічі. У циклі з 15 віршів «Персидські мотиви», коли поет побував в Грузії, Азербайджані; відомим зразком віршів цього циклу є «Шагане ти моя, Шагане...», написаний в стилі рондо — кількаразовому повторенні основної теми. Другий злет яскравих асоціацій виявився в поемі «Анна Снєгіна» — це поема-спогад про перше кохання, коли серце поета було сповненим прагнень і сподівань, чистих юнацьких почуттів. Поезія Єсеніна насичена метафоричністю, метонімічними аналогіями, порівняннями, реальні образи відтворені через імпресіоністичне сприйняття. У віршах є також експериментаторські елементи — відгомін пошуків власного стилю і зв'язку з символістами, футуристами, імажиністами. Але нова форма у Єсеніна ніколи не відривається від змісту — тексти його віршів завжди зрозумілі, доступні, близькі.

    Визначним явищем у житті Єсеніна був переїзд до Петербурга і зустріч з О. Бло­ком 1915 року. Великий поет відразу визнав талант молодо­го літератора. Єсенін прагне знайти свій шлях у літературі. У період творчих шукань він зближується то з символістами, то з акмеїстами, то з селянськими поетами, то з імажиніста­ми. Але будь-яка з літературних течій обмежувала його свобо­ду — поет виходить за рамки того чи іншого напрямку, у нього є власний стиль і власне бачення.

    Російський письменник Максим Горький у своїх спогадах про зустріч з Єсеніним пише про те, що якось він попросив Єсеніна прочитати «про собаку, у якої відібрали і кинули в річку семеро цуценят». Той з готовністю читав вірш, а коли дочитував останні рядки («Покотилися очі собачі Золотими зірками в сніг»), на очах його також блиснули сльози. Горький сказав, що Єсенін «перший в російській літературі так уміло, з такою щирою любов'ю пише про тварин». На це поет відповів: «Так, я дуже люблю усіляких звірят».

    Революційні події 1917 року Єсенін спочатку сприйняв з ентузіазмом, але згодом розди­вився у революції її темні сторони — стихійність, жорстокість, насильство. Щоб не бути відчуженим, він все ж таки прагне зрозуміти нове життя, навіть пише вірші про вождя револю­ції Леніна, про радянських комісарів, але втрачає головне —відчуття гармонії людини і світу. Поїздка в Європу та Америку дала йому можливість пізнати нове, але у той же час посилила тугу за рідною землею. Останні два роки поет живе складним життям, сповненим протиріч. У цей період він багато і плідно працює, але навколо нього розширюється коло недругів, поет часто впадає у депресивний стан. Перед смертю у готелі «Англетер» Єсенін залишить вісім безсмертних поетичних рядків. Вони написані його власною кров'ю: «В цім житті вмирати не є новим, Але й жити також не новіш...». Похований поет у Москві на Ваганьківському цвинтарі (1925).

З книги

Усі письменники і народна творчість: довідник. – К. : Майстер-клас, 2007 – 2008. – С. 541 – 544.

Повернутись назад