Улітку 1924 р. Шолохов повернувся в станицю Вешенська, де й прожив до останніх днів. На початку 1926 р. вийшла книжка «Донські оповідання», де було 8 творів з передмовою О. Серафимовича, наприкінці року книга «Лазоревий степ», де вже було 12 оповідань. Як зауважив А. Кулінич, ці оповідання «буквально приголомшують трагедією смертель­них зіткнень близьких і рідних людей, що стали класовими ворогами». Батько вбиває сина, син убиває батька, один із си­нів посилає на розстріл батька з меншим братом, комісар розстрілює батька-куркуля, кулеметник розстрілює жінку, що тільки-но народила йому сина... Подивитись на це з точки зо­ру загальнолюдських цінностей — суцільні паноптикуми антилюдяності. «Штучно загострені ситуації» на грані неймовір­ного були в основі багатьох творів того часу, але в Шолохова вони, зібрані під однією обкладинкою, справляли страшне враження. На жаль, за півстолітню роботу в літературі Шолохов так і залишився жорстоким, вимагаючи на з'їздах і пленумах кари для Даніеля і Синявського, пізніше Солженіцина, хизуючись, що таких свого часу ставив «до стінки». І феномен образу Григорія Мелехова аж ніяк не вписується в спрямованість творів молодого автора...

У 1925-1926 pp. M. Шолохов працював над романом «Донщина», але полишив його і наприкінці 1926 р. розпочав «Тихий Дон». Перший том був закінчений наприкінці 1927 р. (за рік!) і був відісланий до журналу «Октябрь», де на початку наступного року і почалася його публікація. Ок­ремою книгою він вийшов наприкінці 1928 р. У 1929 р. з'явився другий том. А 1932 р. ознаменувався двома подія­ми вийшов третій том роману «Тихий Дон» і перший роману «Піднята цілина», у 1940 р. заключна частина «Тихого Дону», другий том роману «Піднята цілина» був за­кінчений у 1960 р. За епопею про Донське козацтво Шоло­хов був удостоєний Сталінської премії І ступеня, за «Підня­ту цілину» одержав Ленінську премію (1960).

Про епопею «Тихий Дон» за обсягом написано в десятки разів більше самого твору, перекладена вона на десятки мов. Грандіозна епічна картина життя козачого Дону, сам образ головного героя Григорія Мелехова були (та й будуть ще) у центрі літературних дискусій ось уже більше сімдесяти ро­ків. Від перших стриманих, а то й неприйнятних статей, листів Сталіна до автора з критикою образів комуністів до подальших апологетичних книг, де були навіть пропозиції щодо продовження твору. Останнім часом з'явилися роботи, де оскаржується саме авторство Шолохова (І. Медведєва-Томашевська «Стремя "Тихого Дона"», 3. Бен-Селла «"Тихий Дон" проти Шолохова» та ін.). Проводились навіть комп'ютерні дослідження. У більшості своїй дехто з дослід­ників приписує Шолохову використання матеріалів Ф. Крю­кова (Астапенко М. «Його називали автором "Тихого До­ну"». Ростов-на-Дону, 1991). До того ж Шолохов переробляв свій роман, що дало привід зарубіжним критикам зауважи­ти, що він його «політизував і погіршував».

У 1932 р. вийшов перший том «Піднятої цілини», який Шо­лохов також значно переробив, а в 1960 р. повністю закінчив роботу над твором. Ортодоксальні критики просто накинулися на автора, але пролунав окрик «згори» і твір було канонізо­вано. Цікаво, що коли радянські критики писали про «розгор­нутий наступ соціалізму по всьому фронту», створення колгоспів як благо, зарубіжні акцентували увагу на спротив селянства насильницькій колективізації, новому кріпацтву.

Час Вітчизняної війни, коли М. Шолохов працював кореспондентом «Правди», де писав статті й репортажі, дав матеріал для трилогії «Вони воювали за Батьківщину». Окремі розділи друкувалися з 1943 p., перший том вийшов у 1958 р. Шолохов переробив два попередніх томи, що за­брало багато часу, а третій том так і не був закінчений. У 1957 р. вийшло оповідання «Доля людини», перекладене в багатьох країнах світу. Лише О. Солженіцин знайшов у ньому суттєві недоліки...

У 1965 p. M. Шолохов «за художню силу і правдивість, з якою він у своїй донській епопеї змалював історичну епоху з життя російського народу», одержав Нобелівську премію. У сво­їй лекції він зазначив, що «належить до тих письменників, які бачать для себе найвищу честь і найвищу свободу в нічим не об­меженій можливості служити своїм пером трудовому народу».

Помер Шолохов 22 лютого 1984 р. у станиці Вешенській, де й похований.

На століття вийшла книга В. Осипова «Шолохов» у серії «ЖЗЛ», але багато питань досі залишаються відкритими.

  З книги

Шкляр Л.Є.  Під знаком Нобеля. Лауреати Нобелівської премії з літератури 1901 - 2006 / Л.Є. Шкляр, А.Г. Шпиталь. - К. : Грамота, 2006. - 504 с.